Спроба написати чорногорський гастрономічний пост))

Вийшов Бог на Ловчен,
Вилив п’ять коновчин
Джерельної води,
Щоб росли на камені
Не криві й не зламані
Грабчаки, терновища й глоди.
                               Дмитро Павличко «Вірші з Чорногорії»

Що за Ловчен? Чому на нього виходив Бог? Про все це далі у чорногорській частині подорожі «Баклани на Балкани».

Коли ми перетнули кордон Албанії та Чорногорії, то вкотре здивувалися, як уявна лінія, що її люди собі нафантазували та нанесли на мапу, може ділити одну територію на два різні світи. Албанія — це спляча красуня, яку, через довгий сон, вже притрусило пилом, а гноми після поминок позалишали сміття біля її кришталевої труни. А Чорногорія…

Чорногорія – це коштовне каміння із намиста Гери, яке Зевс у пориві пристрасті зірвав зі своєї дружини і воно впало на землю.

Якщо обрати для себе у Чорногорії суто пляжний відпочинок, то загалом враження буде дуже позитивне – тут і давня Будва, і Боко-Которська бухта, і півострів Святого Стефана. Щоправда, коли їхатимете узбережжям, то доведеться повзти в тягнучках, які заволоділи рухом транспорту на прибережній лінії. Для того, аби розвантажити дороги, через Боко-Которську бухту часто бігають пороми (мотоцикл 2.5 євро, авто – 4). Трафік зменшується, але бухта бруднішає.

У Которі ми заїхали до майстерні інженера-винахідника Предрага Франовіча, який вже зробив човен на сонячних батареях, що перевозить 15 осіб з одного берега бухти на інший. Викидів у повітря чи воду – 0. Але Драго не зупиняється та готує до спуску на воду цілу флотилію у десяток судів, які зможуть взяти на свій борт до 20 пасажирів і забезпечити повноцінний екологічний маршрут.

Екологічний маршрут нашої зграї Бакланів ішов від моря у напрямку гір, до Національного парку Ловчен. Саме там ми очікували знайти ТЕ, що є крізь у Чорногорії, але як говорять самі чорногорці, якщо ви хочете знайти справжнє ТЕ, то маєте їхати в село Негуши. Ну, ми й поїхали.

Національний парк Ловчен


У пошуках особливого

Від Котору до села веде коротка дорога Р1, відстань 24 км. Але усі електронні мапи благають їхати довгим кружнім шляхом у 74 км та не вимахуватись. Ясно, що ми обрали короткий шлях. Серпантини, які ми там зустріли, нагадують синусоїду настроїв вагітної жінки. Місцеві люблять фотографувати цю дорогу з висоти та розміщувати на поштових листівках. Виглядає дуже красиво і так само небезпечно. Але коли бачиш цю дорогу наживо, то краса її залишається, а небезпека зникає при впевненому та завбачливому керуванні. А на самій верхівці потрібно обов’язково зупинитись на пару хвилин. Не для того, щоб витерти спітнілі долоні, а щоб побачити красу космічного масштабу.)) Обрис Боко-Которської бухти порівнюють із двома метеликами, що торкаються крилами. Не знаю, хто вигадав цю аналогію, але малюнок складніший, цікавіший та варіативніший. Морська вода заповнила колишній річковий каньйон між системою гір та утворила найбільшу бухту Адріатичного моря. Лише через цей краєвид можна підійматися від узбережжя в гори. Але ж, пам’ятаємо, що на нас в селі Негуши очікує якесь унікальне ТЕ.

Лісова дорога до гори Ловчен. Шкода, що ролики не взяли


Національний парк Ловчен

Гірськими красивими дорогами їдемо Національним парком Ловчен. Ясно, що усіх 1300 видів рослин, 200 видів птахів національного парку за кермом не побачиш, проте потужність та енергетика букового та хвойного лісу буде супроводжувати нас протягом усієї поїздки парком. На верхівці однойменної гори Ловчен (1749 м) знаходиться мавзолей письменника, «чорногорського Шекспіра». І філософа. І митрополита Сербської Православної Церкви. І правителя Чорногорії з 1830 до 1851 року. Це не рештки 4 персон в 1 усипальниці. Це іпостасі однієї персони – Петра ІІ Негоша-Петровича. Культурний батько всіх сербів та чорногорців. Місце для поховання він обрав собі правильне: панорама на пів Чорногорії. Все як у класика «і лани широкополі, і Дніпро, і кручі..» До речі, пам’ятник-погруддя Негоша стоїть в Києві в парку КПІ. З якої причини, варто запитати у екс-міністра освіти Дмитра Табачника, що відкривав цей пам’ятник. Щоправда, це буде неблизька подорож до Тель-Авіву, де зараз живе міністр-утікач.

Саме це хотів бачити володар Чорногорії Петр Негош зі свого мавзолею


Петро ІІ Негош родом із того ж села, куди ми прямуємо. Загалом, село Негуши дало Чорногорії 7 правителів. А цей «негушіанський період» тривав у країні з 1696 по 1918, тобто 222 роки! Майже як період миру в Японії під керуванням клану Токугава, що тривав майже 270 років.

Боко-Которська бухта.Ти прекрасна.


Пршут — всесвітньовідомий чорногорський делікатес

В селі Негуши і зараз стоїть хата, де народився правитель. Знайти її буде не важко, тому що усього в селі десь будинків із 50. Мешканців мають не всі оселі, є й закинуті. Останній перепис населення був у 2003 році і наразі в селі мешкає близько 30 осіб. А об’єднує їх не лише стосунок до історії країни. Усі негушани мають поруч зі своїм основним будинком ще 1, зовсім маленький, ніби гостьовий будиночок. Він має свою назву – сушара. Саме там, негушани роблять найкраще ТЕ. Ось і відкривається загадка , з якої починалася розповідь: ТЕ — це пршут. Всесвітньовідомий чорногорський делікатес. Який найкраще роблять в селі Негуши. Тут він дорожчий, але якісніший.

Запах зводить з глузду. Можна очуняти за пару годин і побачити, що пари окороків не вистачає, а ти в руках тримаєш погризені кістки. Чомусь.


У жовтні-листопаді, коли спадає спека, починається довгий шлях пршуту. Спершу відшуковують свинок, які набирали 100-140 кг, саме вони потрапляють під ніж (бачите, чим може загрожувати набір ваги). Задні ноги, що відокремлюються від туші, мають бути не лише певного розміру та ваги, але й вигляду. Пршут – це красивий продукт. Соління, вимочування, пресування, копчення, провітрювання – ці процеси займають щонайменше 10 місяців, а отже туристи вже влітку можуть знайти свіженький пршут. Але досвідчені гурмани не кидаються на нове надходження, вони чекають на 2-річний пршут, достатньо витриманий і відносно не старий.

Найбільша сушарня стоїть в місцевому ресторані «Zora», тут місце під сволоком може знайти 10 000 окороків, у решти мешканців лік іде на сотні чи десятки. А тепер пішла математика. Вага окорока з кісткою 8-12кг. В будь-якому супермаркеті Чорногорії таку ногу продадуть по 5 євро за кг, але в Негушах вона коштує 10 євро за кг. Якщо без кістки (нарізка в вакуумній упаковці), то ціна супермаркета близько 12 євро за кг, у селі 25-27 євро. Тож, вдвічі дорожче.

Чи варто платити більше?!

Божо Поповіч. Кожен із хазяїв нарізає велику таріль пршуту, сиру, наливає ракії чи медовухи. На пробу. Так можна нічого і не купити. Просто зайти до кількох осель. На проби ))


Це той випадок, коли їхати і платити більше потрібно. По-перше, на місці можна поторгуватись, по-друге, обираючи у того ж хазяїна чи сир, чи ракію, чи вино, чи вечерю, чи ночівлю отримаєте суттєву знижку. Наприклад, ми заночували, повечеряли, а за окорок, який забрали із собою, сплатили 65 євро. Але найголовніше у іншому. Сплачуючи цю різницю у ціні, ви отримуєте можливість побачити як живе справжня Чорногорія, у якій мало що змінилося із часів правління Петра ІІ Негоша. Люди живуть у тих самих будинках, женуть ракію за старими рецептами, як діди-прадіди коптять пршут та по 2 місяці витримують голівки сиру у пшеничних зернах. Але тепер в селі Негуши ви можете купити все це в один дотик до терміналу картою MasterCard.

У кожного з Бакланів свої сувеніри. 60-відсоткова ракія краще за магнитик. Вважає Боря.


Саме в Чорногорії у нас з’явилася суттєва проблема, що ставила під загрозу подальший знімальний процес. Ми розкажемо вам про неї та про цю чудесну країну у телеформаті «Баклани на Балкани». На каналі UA:Перший щосуботи о 20.30.

Одна з найвужчих вулиць в світі знаходиться в Которі. Назва її «Дай мені пройти» ))


А на Star Brothers наступний матеріал про Боснію і Герцеговину. Апостол Павло казав: «Віра є впевненістю у невидимому». Але я, у тому, що побачив, був не впевнений. Дуже не впевнений.

Попенко Геннадій
Попенко Геннадій

актор, телеведучий. Автор проекту "Баклани на Балкани"

No Comments Yet

Leave a Reply

Your email address will not be published.

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>