Баклани на Балкани: БОЛГАРІЯ – це люди, що мають мрію і втілюють її

Перетнувши румунський кордон, ми приїхали в Болгарію майже вночі, прориваючись крізь автобуси із російськими туристами. В основному, то були дитячі групи, що їхали до таборів. Діти стояли навколо автобусів, співали хіти своїх кумирів. Море, до якого вони приїхали, було ліворуч у 500 метрах. Наш мотоцикл Suzuki V-Strom і автомобіль Suzuki Vitara затримали буквально на хвилину, перевірили документи і запросили до Болгарії. Відвідувати обмінники на кордоні не було ані часу, ані сил, ані потреби – є  Mastercard і тим все сказано.

Впевнено і швидко летимо нічною дорогою, до готелю ще 50 км. Знайшли його через Mastercard Consirge Service. Номінально, це не зовсім готель і болгарською мовою тип закладу називається “Къша за гости”. Тобто, Guest House. Той, що чекав на нас в селі Българево мав назву “Levana”. Чекала і мама власника (як потім виявилося, під мигдальним деревом та з келихом місцевого бренді). Ціна за 2-місний номер усього 20 євро.

Муки вибору

Вже тепер, згадуючи усі місця в Болгарії, де ми були, хочеться відмітити не цікаву природу, море, їжу, ціни чи щось іще, за чим сюди їдуть туристи. Хочеться говорити про людей. Людей, що мають мрію і втілюють її.

Якщо їхати північно-східною Болгарією, вздовж Чорного моря, то можна завітати і до античного форту Каліакра, і скельного монастиря Аладжа, але у нас особливий маршрут. До села Българево, а від нього, повз велетенські  вітрогенератори полем ще 5 км і от, наша команда на місці.

Ця частина Болгарії майже не має промисловості, екологія на висоті (от, навіть електроенергію добувають за допомогою вітру), море чисте, у ньому велика кількість планктону… Що тут може бути незвичного?!

Кілька офіцерів Військово-Морського Флоту Болгарії, закінчивши службу, не змогли попрощатися із морем остаточно і вирішили залишитися на його узбережжі та вирощувати мідії. Певно, їх манило не лише море, але й морепродукти.

Так виглядає ферма мідій і наш гід Олександр

Приблизно така історія виникнення ферми “Далбока” (“Глибока”). Ферма – це залізні конструкції (платформи) посеред моря в 500 метрах від берега. Від платформи в морську глибину спускаються канати, що їх обліплено з усіх боків молюсками, вага одного такого грона 20-30 кг. Прямо на цих платформах мідії і переробляються. А споживати цю смакоту можна у ресторанчику, що притулився тут же ж, між пагорбами та морем.  Та чого ж “можна”?! Потрібно! Крім того, що ми сплатили за сніданок суму до 20 євро (на п’ятьох осіб!), потрібно ще розуміти, що мідії є дуже корисною і поживною їжею. Це знали і за часів Давнього Риму. Тож, до раціону легіонерів, що отримали поранення, для швидкого поновлення сил, мали входити Mithilus Gallaprovincialis. “Куме, ви знаєте, як вони називають наші мідії?!” ))

Мідійна чурчхела

Отже, офіцери тепер збирають 2-3 тисячі тонн мідій на рік, трохи розмінюються на розведення креветки, готують у ресторані страви із міідій (близько 60 позицій у меню) і, головне, не розлучаються зі своїм улюбленим морем.

До мідій в гості

Інша людина, яка пішла за своїм покликанням живе в 140 км на південь від ферми мідій. Біля міста Слънчев бряг, в селі Баня.

Випадково одного разу знайшов інформацію про це місце, сайт не зберіг і подальші запити в пошукових системах були безрезультатні. Добре, що запам’ятав назву села, бо вона не складна і асоціативна, на відміну від багатьох інших назв болгарських сел. Наприклад, Поручик Чунчево.  Чи просто причинно-наслідковий ряд назв 3 інших сел: Драка-Кості-Могіла.

Тож, село Баня. Пояснюємо в сільському магазині (а де ще все про всіх знають?!), що саме хочемо знайти. Продавчиня розуміє слабо. В цей час, до магазину підрулює “вбита” вантажівка. З неї виходить фермер і крізь відкриті дверцята авто ми бачимо, як на підлозі кабіни спокійно лежить черепаха. Це знак. Звертаємося до водія із тим самим питанням, що й до продавчині. Фермер наказує нам слідувати за ним. За пару перехресть він спинив наш караван, сказав, що ми на місці та помчав собі.

Звичайний 2-поверховий будинок, ділянка на соток 12… Саме так має виглядати об’єкт який ми так довго шукали?! Помилились? Кватирку відкриває жінка, звати Іванна. Домашні шорти, футболка. Вітаємося, розповідаємо, що шукаємо. У відповідь чуємо, що “менеджер” зараз підійде. Може, все ж помилились? Поки чекаємо на “менеджера”, озираємося. Під кущами аґрусів, між рядками паприки бачимо низенькі загородки з дощок, а в цих “вольєрах”… Так, ми приїхали за адресою.

До нас виходить той самий “менеджер”.  Іво, чоловік років до 40. Він вчився на барабанщика, мав бути професійним музикою, але доля підкидала йому черепах, які зазнавали травм. Він не барабанив по них, а лікував та відпускав. Але врешті вирішив, що від долі втікати не потрібно і взявся рятувати черепах. На своєму подвір’ї він влаштував рекреаційну зону для цих рептилій. Із моменту прийняття рішення аби зв’язати своє життя із черепахами пройшло вже багато років і тепер саме до Іво дзвонять ветеринари з усієї Болгарії за консультацією щодо черепах.

Іво з нашою командою. Напис на кепках  – рятуйте костюнурок 

Ми ходимо між грядками, дитячими іграшками, пісочницею, знаходимо черепах різних розмірів та форм, Іво їх піднімає, розповідає де і яка, що сталося із кожною з них, як почувають вони себе тепер. Одній черепашці собака відкусив лапу, рана свіжа, щойно було введено антибіотик, іншу рептилію переїхала машина, ще одна уся в опіках – наслідок пожежі від недопалку… Після реабілітації, усі тварини повертаються до рідного середовища. Показує, де тут у нього зимують черепахи. Розповідає про болгарських циган, що ловлять черепах та вживають їх у їжу. Показує лекційну кімнату, де сам проводить уроки природознавства та “черепахознавства” для школярів. Тут же є інкубатор для черепашиних яєць.

Одна з травмованих черепах

Підлітки теж тут є

У Болгарії мешкає 2 види місцевих сухопутних черепах: балканська черепаха (Testudo hermanni) та середземноморська черепаха (Testudo graeca), але на городі у Іво можна знайти ділянки і для пакістанських, і для африканських, і для американських черепах. Звичайна практика: іноді домашні улюбленці перестають бути улюбленцями і опиняються на вулиці. Загалом, на цьому ранчо одночасно перебуває близько сотні костюнурок. Саме так звучить слово “черепаха” болгарською.

Слово веселе. Іво надихає.

Якби ми були просто туристами то висновок по Болгарії був би інший: смачно і дешево.

…це не щодо черепах )))

Побиті камні – диво природи про яке вже буде іти мова у програмі «Баклани на Балкани»  — із жовтня щосуботи на UA:Перший.

Залишайтесь з нами і ви дізнаєтесь всі подробиці проекту «Баклани на Балкани». Подорожуйте разом з Star Brothers.

No Comments Yet

Leave a Reply

Your email address will not be published.