Албанія – прихована перлина Середземного моря.

Албанія – країна мерсів та бункерів.

Цей загальний стереотип про Албанію сидів у наших головах до знайомства із Шкіперією («країною орлів»), як називають країну самі албанці. Назва правомірна – іноді на дорозі, спостерігаючи за маневрами місцевих так собі і говориш «ну, орли»…))

Стереотипи про авто і бункери теж правдиві. Ми, на наших Suzuki, були унікальні, бо переважна більшість ТЗ на дорозі – це німецький автопром. Бункери теж трапляються дуже часто. Їх із 1945 року понабудовували 700-800 000 штук на 3.5 млн населення країни. Один на 4 людей.

Піхотний дот у місті Борщ. Запитували в ресторанах, але на перше там лише курячий бульйон


Отже, Албанія – це найкраще місце, де можна рятуватися від ракетних ударів, але ще краще ця країна рятує від буденного туризму.

І робить це економно для кишені мандрівника. Наприклад, політ на пароплані (старт із верхівки гори, а приземлення прямо на пляжі міста Вльора) коштує 50 євро. Схожі польоти у решті балканських країн обійдуться у 80-100 євро.

Іра сильно боялася…

…але бажання було сильніше


Гоління небезпечною бритвою в місті Шкодер (засноване у 3 ст до н.е.) коштує менше 1 євро. За ці гроші ви отримуєте кілька процедур, що передують голінню, власне саме гоління і кілька постпроцедур. Це доволі тривалий та приємний процес, хоча пара малих порізів лишається. На згадку…

Після такого гоління на шкірі обличчя мікроби грають в керлінг. Сила тертя майже відсутня.


Безумовно, Албанія дуже строката країна. Як кольори Адріатичного та Іонічного морів, що її омивають. Іноді прозорі, іноді насичено блакитні, а іноді – це колір нечистот, що їх в Албанії зливають часто прямо в море.

Звичайний саморіз в колесі так добре об’єднує людей


Але один колір Албанії не можемо забути й досі, хоча з поїздки вже минуло багато часу. Колір Блакитного Ока. Албанською – Siry Kalter.

При температурі води у 10 градусів швидкість входження у неї та швидкість виходу приблизно однакова


Перетнувши кордон Греції із Албанією та проїхавши лишень 18 км ми звернули із головної дороги за вказівниками та опинились на КПП, де беруть платню за в’їзд на територію Національного парку (0.4 євро з людини, 0.7 з авто, але можна торгуватися). Термінал для сплати MasterCard обіцяли поставити наступного літа… Після КПП їдемо ще пару сотень метрів поганою ґрунтовкою і лишаємо транспорт на стихіній парковці. Прямо біля неї мчить надзвичайно чиста річка Бистріца, яка бере свій початок саме із Blue Eye.

Блактине Око – це карстове джерело.

Фактично, просто дірка в землі. Її видимі розміри доволі невеликі, десь 3 на 3 метри. Але вглиб ця діра іде щонайменше на 50 метрів, тож і колір «зіниці» є насичено блакитним, з переходом у синій. Даючи своїми барвами назву місцю. Справжньої глибини Blue Eye ніхто не знає. Дайвери-профі намагалися отримати цю інформацію, але не змогли пройти відмітку у 50 метрів. Джерело видає за секунду 6 кубічних метрів води(!), тиск і швидкість великі, тож  аквалангістам бракує повітря і сил, щоб пройти далі.

Syri Kalter  називають оберненим водоспадом – вода не падає згори вниз, а б’є знизу вгору


Джерело відоме із дуже давніх часів і всі ці тисячоліття вода не закінчується, а сила, що її виштовхує не втомлюється. З яких саме геологічних прошарків іде вода встановити не вдається, але всі експертизи підтверджують її питну якість. Вода не потребує обробки, пити можна прямо із джерела. От кілька років тому одна італійська компанія і вирішила скористатись албанським джерелом. Були підписані контракти із урядом про те, що прямо біля джерела поставлять завод, де будуть розливати воду по пляшках і продавати в Італії. Але після підписання сталося те, чого не було за всю історію джерела! Вода припинала свій біг. Джерело не випускало воду, а річка, що її народжує джерело, висохла. Всі розводили руками, інвестори вирішили чекати. Так пройшло пару років, допоки не стало зрозуміло, що джерело вичерпало себе і контракти можна розривати. І тут диво знову показало своє обличчя. За кілька днів після розірвання угоди джерело знову «запустило» воду у старому об’ємі, ніби нічого і не було. Історію нам переповідали місцеві, які самі бачили цей феномен, тож віри до історії можна мати більше, ніж до казки.

Це фото показує не стільки рівень албанського пляжного футбола, скільки майстерність фотографа Алексєєвої Насті


В Албанії взагалі, варто говорити із місцевими. І хай вони не знають англійської, а ви албанської, але такі розмови приведуть вас до вражень і місць, на які ви і не розраховували.

Гумор, дружелюбність і Mastercard. Якщо маєте цей набір, Албанія ніколи вас не засмутить )) Персонажі (зліва направо): мама власника гостьового будинку; інспектор на підпитку; дядько,що на наше запитання чи включено сніданок у вартість кімнат відповів “шиш вам”; хазяїн і Баклани ))


Так, в селі Таль, вже на півночі країни, ми розговорились із інспектором поліції, що був на підпитку і зняли, напевно, найцікавіший матеріал за всю Албанію. Який саме – про це вже в ефірі. UA: Перший, щосуботи (від 5.11) о 20.30. А тут, на Star Brothers, за тиждень буде матеріал про наступну країну. Чорногорія. І знову, не пляжна історія. Цього разу – гастрономія. Бо те, що ми знайшли в Національному парку Ловчен довелося везти через усі країни аж до Києва.

No Comments Yet

Leave a Reply

Your email address will not be published.